מוריה
Альманах "МОРИЯ" № 3 (2005 г.)
Тарас Максим'юк
ЗАБУТИЙ ПОРТРЕТ ВИДАТНОГО СIОНIСТА
Ксилография М.И. Жука.
Из коллекции
Т.И. Максимюка (Одесса).
Публикуется впервые
Є в моїй збірці творів образотворчого мистецтва, в тому її розділі, який присвячений життєвому та творчому шляху відомого українського художника Михайла Жука (1883-1964), експонат, пов'язаний з історією сіоністського руху в Україні, а саме - портрет Бера Борохова, одного з визнаних лідерів цього руху, один із чисельної кількасотенної портретної спадщини М. Жука.
Сучасники і земляки, вони навряд чи колись зустрічались особисто, хоч були занурені обидва у вири культурні і політичні, хоч йшли крізь них поряд, але нарізно, тож для того, щоб зрозумі-ти, чому саме Борохов попав в поле зору українського художника, причому сталося це на самому початку бурхливих 20-х років ХХ сторіччя, треба розглянути детальніше життєвий та політичний шлях єврейського діяча, а далі - творчий і життєвий шлях Михайла Жука.
Почнемо з Борохова. Бер Борохов (справжнє ім'я - Дов) - один із видатних ідеологів та лідерів соціалістичного сіонізму, відомий до того ж як публіцист, лінгвіст та літературний критик, народився у 1881 р. в місті Золотоноша Полтавської губернії (тепер це місто віднесене до Черкаської області). Там одержав осві-ту, спочатку в єврейській приватній школі, потім - в гімназії. 19-річним виїжджає до Катеринослава, де вступає до Російської соціал-демократичної робітничої партії, але вже через рік в 1901 році його було з партії виключено за "сіоністський ухил". Не розгубившись, 20-річний юнак створює в Катеринославі організацію за своїм світо-глядом - це Сіоністський соціалістичний робітничий союз. Погляди і мета Борохова були викладені ним в програмній статті "Наша платформа": "Ми б вважали єврейське питання остаточно вирішеним, своєрідні аномалії єврейського пролетаріату остаточно усуненими, наскільки це взагалі можливо в межах буржуазного господарства, якби була досягнута територіальна автономія для всього єврейського народу, якби він весь концентрувався на окремій території, та і складав би з себе суспільний, цільний національно-господарський механізм".
Створений Бороховим Сіоністський соціалістичний робітничий союз (Поалєй Ціон) брав активну участь в організації загонів єврейської самооборони та в захисті економічних інтересів євреїв-робітників.
Борохов та його організація мали політичних супротивників і з боку соціал-демократів, як націоналісти, і з боку сіоністів, які вважали, що вони вже занадто пов'язані з соціалізмом. Але для Борохова єврейське відродження і соціалізм були пов'язані нерозривно, поскільки, на його думку, сіонізм і соціалізм служать одній меті - зробити справедливим і продуктивним життя євреїв.
З 1906 року, коли Бер Борохов оприлюднив на з'їзді руху Поалєй Ціон в Полтаві в грудні 1906 року його ідеологічні та органі-заційні засади, він завжди відстоював два принципи: марксистську інтерпретацію співвідносин праці та капіталу і непохитну думку про неминучість устремління євреїв в Сіон, бо ніяка інша країна не зможе зайняти місце Ерец-Ісраель в свідомості єврейської нації.
Борохов неодноразово зазнавав арештів за свою політичну діяльність і в 1907 році змушений був емігрувати. Він жив у Бельгії, потім переїхав до Відня, де вивчав ідіш та старовинну єврейську літературу. Результатами цього навчання та бібліотечних розшуків і міркувань з'явилися його праці "Задачи еврейской филологии" и "Библиотека еврейского филолога".
У 1914 р. Бер Борохов переїхав до США, де продовжував свою діяльність, розвивав ідеї та формулював цілі Всесвітнього союзу Поалєй Ціон та його діяльності в США та Західній і Центральній Європі. Його друковані праці, такі як "Классовая борьба и национальный вопрос", "Виртуализм и религиозно-этическая проблема в марксизме", "Регулирование еврейской эмиграции" та інші, набули у ці роки вищих щаблів популярності. І це можна віднести і до його власної персони.
Після Лютневої революції 1917 року Борохов, натхненний перспективами, що відкрились, поспішив на Батьківщину. По дорозі він зупинився в Стокгольмі, щоб приєднатися до делегації Поалєй Ціон на сесії Міжнародної соціалістичної комісії нейтральних країн. Він брав безпосередню участь у формулюванні тих розділів підсумкової постанови комісїї, що стосувались єврейського питання, а також у випущеному комісією маніфесті про післявоєнний світовий устрій. В серпні 1917 року, виступаючи на конференції ро-сійської Поалєй Ціон, Бер Борохов закликав до заселення Палестини на соціалістичній основі. У вересні 1917 він зробив доповідь "Росія як співдружність народів" на З'їзді народів, скликаному в Києві Українською Центральною Радою. У ці місяці Борохов багато іздить по Україні, Білорусії, Росії з виступами та доповідями. Тоді він завітав, наприклад, і до Одеси, де в жовтні 1917 доповідав у штаб-квартирі руху Поалєй Ціон, що містилася на Преображенській вул. № 19.
У грудні 1917, знаходячись в Києві, Бер (Дов) Борохов захворів на запалення легенів і помер. Йому ледве виповнилося 36 років.
У 1963 році останки Борохова були перевезені з Києва до Ізраїлю та поховані на цвинтарі Кіннерет поруч з могилами інших відомих діячів соціалістичного сіонізму. В Ієрусалимі є вулиця його імені.
Познайомимося тепер з творчим шляхом Михайла Жука - видатного українського художника, педагога, поета, письменника, перекладача.
Народився він у 1883 році в містечку Каховка Таврійської губернії (тепер - Херсонська область) в робітничій родині. В 1896 році родина переїздить до Києва, і Михайло має змогу вступити вчитися до Києвської Малювальної школи М. Мурашка, яку закінчив у 1900 році. Того ж року він вступає до Краківської Академії красних мистецтв. Краків тоді знаходився в межах Австро-Угорської імперії, і викладали в академії Ю. Фалат, С. Висп'янський, Ю. Мегофер та ін. Академію М. Жук закінчив у 1904 році медалістом.
В роки навчання він брав активну участь у виставках і в той же час почав свою літературну діяльність. В ті роки він близь--ко зійшовся у Кракові з широким колом польських та українських письменників, діячів, публіцистів. Серед них були Б. Лепкий, М. Конопницька, В. Реймонт, Я. Тетмайєр та ін. Буваючи у Львові та Відні, М. Жук заприязнюється з І. Франком, В. Стефаником, родиною Грушевських.
Восени 1904 року в Міському музеї Києва Михайло Жук влаштовує єдину за своє життя персональну виставку, знайомиться з багатьма діячами культури, але вже через рік змушений був переїхати з родиною до Чернігова, де працював викладачем малювання у дівочій гімназії Кузнецової і в єврейському училищі Коган, а також в Духовних училищах, чоловічому та жіночому, і Духовній семінарії. У Чернігові Жук потоваришував з родиною Коцюбинських. Його дружба з видатним письменником продовжувалася до останніх днів, можна навіть сказати - хвилин життя М. Коцюбинського, бо лише М. Жук був єдиний з сторонніх присутній в ці останні хвилини.
Автопортрет (ксiлографiя).
Чернiгiв
У вирі подій 1917 року бачимо М. Жука знову в Києві разом з Г. Нарбутом, М. Бойчуком, О. Мурашком, В. та Ф. Кричевськими, А. Маневичем, М. Бурачеком серед фундаторів Української Академії мистецтв. Він був секретарем комісії по її створенню і він же став одним з перших восьми професорів цієї Академії, професором-викладачем декоративного живопису. До 1919 року М. Жук перебував у Києві у самому середовищі українського культурного життя. Яку брав участь в політичних подіях - невідомо, але не виключаємо, що міг бути присутнім на З'їзді народів, де виступав і Б. Борохов.
У 1919 році повертається до Чернігова, де і живе до 1925 р.
А восени 1925 року Михайла Жука було запрошено до Одеського політехнікуму мистецтв на посаду професора кафедри графіки, згодом - керамічного факультету. Далі все його життя буде пов'язане саме з нашим містом. У 1930 році громадскість України відзначила 25-річчя його мистецької та педагогічної діяльності, що супроводжувалось низкою статей в столичній (тоді - харківській) та одеській пресі. Тоді ж вийшов перший альбом М. Жука, який супроводжувався статтею про нього Ю. Михайліва. У 20-30 роки М. Жук брав участь у виставках мистецьких об'єднань АРМУ, АХЧУ та у всіх державних виставках. Багато працював у галузях портрету, оформлення книги. М. Жук увійшов до історії українського мистецтва як один з найяскравіших представників сецессії.
Окремими виданнями з 1908 до кінця 1920-х років вийшли майже десять його власних книжок, де були надруковані вірші, казки, п'єси. В Одеському театрі опери та балету йшла опера Спендіарова "Алмаст", лібретто до якої переклав М. Жук. Він перекладав на українську мову твори О. Уайльда, О. Блока. На жаль, його п'єси ставилися лише на початку 20-х років театром ім. Заньковецької в Чернігові. Пізніше українському глядачеві вже не щастило бачити ні "Легенду", ні "Мадонну з Ефесу".
На початку 30-х років Михайла Жука було на короткий час заарештовано органами НКВД. Після цього потрясіння він покинув живопис і займався лише керамікою.
Під час Великої Вітчизняної війни залишався в окупованій Одесі, після звільнення міста від окупантів повернувся до викладання керамічного мистецтва. Радянська влада його не зачепила, тож він не був помічений у співробітництві з окупантами. Проте, коли в 1955 році Одеське художнє училище відзначило 50-річчя його мистецької та педагогічної діяльності, то ні виставки його творів не було влаштовано і не з'явилась з друку книжка його літературних творів, хоч тому пробував допомагати український поет - Павло Тичина, що був колись учнем М. Жука в Чернігові. Помер М. Жук в Одесі в 1964 році і похований на 2-му християнському цвинтарі.
Більш ніж за 10 років після смерті Михайла Івановича було влаштовано кілька персональних виставок його творів, що справили велике враження. На той час М. Жук був уже добре призабутим художником, тож ці виставки стали для публіки справжнім новим відкриттям. До речі, ініціатива влаштування перших виставок належала С. З. Лущику, одеському інженеру та неабиякому знавцю образотворчого мистецтва початку ХХ сторіччя, та іншим одеським колекціонерам, серед яких був і автор цих рядків.
За період з 1976 по 2000 рік пройшло біля 10 виставок в Одесі, Києві, Чернігові.
Тепер повернемося до основної теми нашої статті. Серед творчого доробку М. Жука привертають увагу три ретроспективні серії портретів, які він виконав у 1920-1921 рр. у Чернігові, в 1925 році - Харкові та у 1932 - Одесі.
Перша серія складалася з портретів українських письменників ХІХ-поч. ХХ ст.: портрету М. Горького та портретів політичних діячів ХІХ-ХХ ст. (техніка виконання - ксилографія).
Друга серія - портрети українських письменників ХVІІІ-ХХ ст. (техніка виконання - літографія).
Третя серія - портрети українських художників ХVІІІ-ХХ ст. (техніка виконання - суха голка).
Портрет Б. Борохова, що нас цікавить, належить до першої серії і до тієї її частини, яка зображувала політичних діячів. Тоді М. Жук виконав, мабуть, на замовлення клубно-агітаційного або просвітницького відділів радянських владних структур портрети Карла Маркса, Бера Борохова, А. Лозовського (Соломона Дрідзо) і Михайла Томського (Єфремова). Можливо, М. Жук створив портрети й інших політичних діячів, але на сьогодні це невідомо. В нашій збірці представлені автопортрет М. Жука та портрет Б. Борохова у вигляді друкованих плакатів.
Плакат з портретом Б. Борохова має розмір 45,0 х 36,5 см. На відміну від інших плакатів, для яких портрети друкувались з кліше, виготовлених М. Жуком, окремо на тонкому папері, а потім наклеювались на паспарту, портрет Б. Борохова друкувався безпосередньо з дерев'яного кліше на паспарту-плакат. Кліше має розмір 27,4 х 21,6 см. Більшу частину кліше займає поплічне зображення Б. Борохова. Як і в багатьох інших випадках, для М. Жука взірцем послужила фотографія Б. Борохова, колись достатньо поширена, на якій він в темного кольору піджаку і краватці, світлій однотонній сорочці і окулярах. Ліворуч і праворуч від голови елементи стилізованого рослинного оздоблення. Нижню полосу кліше шириною в 2,5 см займає прізвище та роки життя Б. Борохова. Причому першу букву імені та прізвище М. Жук вирізав на кліше на ідіш (традиційно - спра-ва наліво), а от роки життя чомусь залишив так: ліворуч - рік народження, праворуч - дата смерті, хоч за єврейським звичаєм повинно бути навпаки.
Портрет Борохова обрамлено набірною друкарською рамкою. У правому верхньому кутку відомий соціалістичний лозунг, надрукований чомусь російською мовою: "Пролетарии всех стран соединяйтесь". Необхідний за змістом окличний знак чомусь тут відсутній. Правий нижній куток плакату зайнятий такими даними:
Ксилографія
М. І. Жука
Видання поліграф./ічного/ відділу.
Лівий нижній куток плакату подає інші вихідні дані:
ВСЕУКРВИДАТ
Губфілія Чернигівщини.
Вийшло 1000 примірників.
Друковано у 2 рад./янській/ друк. /-арні/
№ 1075
р. 1921
При виданні плакату використано темно-брунатну фарбу.
Наш примірник плакату з портретом Б. Борохова цінний ще й тим, що його було ілюміновано самим автором (можливо, спеціально для якоїсь виставки?). Рукою художника між відбитком портрета та набірною рамкою впритул до відбитка наведена аквареллю світло-зеленого кольору рамка шириною в середньому 5 мм. Світлі видовжені плями, які з'явились після виконання рослинного оздоблення теж замальовані аквареллю того ж кольору. А світле тло по обидві сторони від голови художник прикрасив вертикальними лініями тією ж аквареллю (відстань між лініями 3-5 мм). Таких ліній є праворуч від голови - 10, ліворуч - 11.
Використання акварелі при ілюмінуванні портрету доречне, воно робить зображення більш м'яким і додає колориту.
Таким чином, нами описано одну з пам'яток українського мистецтва початку ХХ ст., на якій зображений один з відомих єврейських національних діячів того часу. До українсько-єврейських відносин на ниві культури додано ще одну сторінку.
